| Головна » Файли » Мої файли |
| 09.11.2016, 22:01 | |
Не можливо помістити всю працю людей, які мають відношення до навчального закладу на папір, але можна згадати з повагою їхні імена. Посвята всім працівникам навчального закладу з часів його заснування…
70- років
Робота містить:
ЗМІСТ
1.Передмова……………………………………..….5. 2.З історії навчального закладу………………….8. 3.Коледж сьогодні…………………………………37. 4.Додатки…………………………………………...51.
ПЕРЕДМОВА
Підготовка майбутнього спеціаліста передбачає не лише навчання його як фахівця, будь – то фельдшер чи агроном, педагог чи лісничий, інженер чи бухгалтер. Навчаючись в системі навчальних закладів нашої області, майбутній спеціаліст виховується на принципах традицій українського народу, формується як знавець історичного минулого. Вивчаючи історію філософію, економічну теорію, соціологію студенти дістають навики логічного мислення, самостійної роботи з літературою, глибокої оцінки фактів життя суспільства, ведення дискусій. Серед всіх напрямків навчання особливої уваги заслуговує такий актуальний напрям як виховання майбутнього активного громадянина України. Нашій державі потрібні справжні патріоти України, які в першу чергу повинні бути віддані Батьківщині, глибокими знаннями її історії і традицій. Тоді виконання своїх фахових обов’язків здійснюється усвідомлено, з глибоким переконанням своєї потрібності як спеціаліста, що будує державу. Пам’ятаючи славне минуле, передаючи ці знання студентам, ми впевнено дивимось у майбутнє, самовіддано працюємо над вихованням активних, патріотичних, ерудованих спеціалістів, покликання яких – відродити і примножити славу рідної землі, свого навчального закладу і України. Перш ніж перейти до історії навчального закладу, хотілося б звернути увагу на цікаву і цінну минувшину міста, яке є культурним і науковим центром нашого краю, носієм історії українського народу. Впродовж століть Бучач займав вигідне економічне становище, через це ставав об’єктом зазіхань ворожих ополчень. Наявність багатьох історичних пам’яток архітектури робить місто унікальним джерелом вивчення рідного краю. Висвітлюючи історію коледжу, важливим є звернутися до багатого минулого краю де він зародився і існує. Неписана історія Бучача сягає сивої давнини. На Федір – горі під час археологічних розкопок у 1924 році знайдено кам’яні колодкоподібні долота і широкі плоскі тесла. Ними обробляли знаряддя праці племена культури лінійно – стрічкової кераміки (епоха неоліту, 6 – 3 тис. до н.е.). На березі Стрипи виявлено також залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поселення бронзового віку. Перша письмова згадка про Бучач датується 1397 роком. На території міста знаходилося давнє слов’янське поселення, яке до середини XIV століття входило до складу Галицько – Волинського князівства. Назва міста походить від архаїчного слова „буча”, в значенні „коріння вод напровесні, бистрина і глибінь”, що досить відображає навколишній ландшафт – високі води Стрипи навесні, її круті береги, стрімку течію річки, що робить тут багато поворотів. Наприкінці XIV століття внаслідок тривалої боротьби між Польщею та Литвою, яка точилась понад 20 років, Східну Галичину, а в її складі й Бучач, загарбали польські феодали. На цій території з метою окатолення зводили костели й монастирі. У своїй політиці спиралася на місцевих магнатів, які в XV столітті одержали однакові з нею права. У 1515 році місто отримало магдебурзьке право. У 1558 році тут двічі на рік проводились ярмарки, а щотижня в четвер – торги. Більшість мешканців Бучача займалася ремеслами та землеробством. Міщани відробляли панщину (3 – 4 дні на тиждень), сплачували данину, виконували різні повинності. Під час визвольної війни українського народу 1648 – 1954 років у місті розгорнувся антифеодальний рух. У вересні 1648 року місцеві жителі допомогли селянсько – козацьким військам оволодіти Бучацьким замком. Не раз під його стінами велися запеклі бої. У 1655 і в 1667 роках фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи вони спалили місто. У 1672 році його окупувала турецька армія, і 18 жовтня був підписаний мирний договір із Польщею, за яким усе Поділля відійшло під владу турецької Порти. Кордон проходив по Стрипі і поділяв місто на дві частини – східну (турецьку) і західну (польську). Польський сейм, що зібрався в квітні наступного року, відмовився ратифікувати угоду. Воєнні дії з Туреччиною продовжувалися. У листопаді війська під керівництвом Я. Собеського здобули перемогу над турками під Хотином. Умови Бучацького мирного договору залишились на папері. Магнати Потоцькі в першій половині XVІІ століття заснували в Бучачі монастир Василіан. У кінці 1712 року ченці отримали від Потоцьких значні кошти, фільварок, орні поля, сади, пасовиська, сіножаті , і ліс у селах Пушкарі і Звенигороді, дозвіл на рибальство і безмитну пасіки. В кінці 1754 року при монастирі відкривається так звана загальна латинська школа де викладали теологію, граматику і синтаксис, риторику і піїтику, згодом – філософію. У 1784 році на базі латинської школи була відкрита трикласна нормальна школа, яка у 1804 році реорганізована у п’ятикласну (з 1820 року - шестикласну) гімназію середній загальноосвітній навчальний заклад, учнями якого були вихідці з Прикарпаття, Львівщини, Волині, Наддніпрянщини. У 1870 – 93 роках це була нижча чотирикласна гімназія. При гімназії була вища бібліотека з багатою збіркою стародруків церковнослов’янською, староукраїнською, латинською, німецькою і польською мовами. З книгозбірні походить Бучацьке євангеліє – цінна політична писемна пам’ятка XVII – XVIII століть. Її досліджували філолог і мистецтвознавець І.С.Свєнціцький, який в 1911 році видав мовознавчу працю „Бучацьке євангеліє” (полеографічний опис), а також мовознавець і літературознавець О. М. Колеса. Протягом ХІХ століття в різний час у гімназії при монастирі навчалися відомі українські діячі культури, літератури і мистецтва: письменник і фольклорист, один із діячів „Руської трійці” Іван Вагилевич (1811 – 1866 ), поет Антін-Любич Могильницький (1811-1873) , письменник і журналіст Іван Гумалевич (1823-1903), композитор, музикознавець і фольклорист Порфирій Бажанський (1836-1920), художник-письменник Корнель Устинович (1839-1903), фольклорист і етнограф, академік АН УРСР Володимир Гнатюк (1871-1926) і багато інших. В 1772 році після першого поділу Польщі, Бучач у складі Східної Галичини захопила Австрія. З 1809 до 1815 року місто за Шенбрунським миром належало Росії. Скасування панщини 17 квітня 1848 року сприяло розвиткові капіталістичних відносин. Селяни і міщани одержали невеликі наділи землі. Основне місце продовжувало займати землеробство. Промисловість міста представляли дрібні, напівкустарні підприємства: кілька парових млинів, лікеро – горілчаний завод, олійні, оцтові, вазелінові цехи, молочарня. Про обсяг продукції можна судити з того, що наприклад на шовкоткацькій фабриці у Трибухівцях працювало лише шість осіб. Прокладення в 1884 році залізничної лінії Станіслав - Ярмоленці, яка пройшла через Бучач, спричинило до пожвавлення промисловості й торгівлі. На початку ХХ століття у місті працювали дві майстерні, що випускали деталі сільськогосподарських машин, обладнання для спиртових заводів і парових млинів. У 1910 році п’ять промислових артілей об’єднували 440 кустарів (з них 170 шевців, 58 кравців,43 ковалі,41 столяр,33 кушніри, 16 пекарів,15 бляхарів, 13 стельмахів,13 гончарів, 10 лимарів). Населення Бучача брало активну участь у суспільно – політичному житті краю під час революції 1905-1907 років. З початку І світової війни до лав Українських Січових стрільців вступило близько 400 жителів району. Серед них родичі викладачів коледжу: Козири І.С., Крушельницького М.Й. У листопаді 1918 року після розпаду Австро – Угорської імперії, Бучач знаходився у складі ЗУНР. У 1919 році місто окупували польські війська. У 1920 році Бучач захопила Червона Армія, але вже у вересні війська Польщі знову захопили Бучач і до 1939 року він знаходився під владою Польщі. На території Західної України діяли в 30- роках різні політичні організації: Сокіл, Січ, Пласт, багато чисельні організації яких діяли і на території Бучача. З 1939 року після підписання ряду німецьких договорів і таємних протоколів до них ( пакту Ріббентропа – Молотова і договору про дружбу і кордон ) на західноукраїнських землях і зокрема в Бучачі починається радянізація, колективізація ств. Керівництва РСДРП (б). У липні 1941 року гітлерівці окупували Бучач. За час окупації вони знищили близько 7500 мешканців, жителів міста і сіл району; 1839 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини, зруйнували 137 будинків. Бучачани брали активну участь в опорі радянській владі та гітлерівським військам в лавах УПА. Із звільненням Бучача 21 липня 1944 року від німецьких військ тут продовжується радянське будівництво, але націоналістичне підпілля активно діє проти репресивної контрольної машини – радянської влади. За незалежність на Бучаччині проголосували 45493 виборці – 99,5%, не підтвердили акту 103 виборці – 0,2%. Поряд з багатою історією, Бучач, як і протягом багатьох століть так і зараз є значним осередком освіти, культури, наукової роботи Тернопільщини. Серед навчальних закладів чільне місце у цьому процесі займає Бучацький коледж Подільського ДАТУ, про історію якого та сучасні перспективи по підготовці спеціалістів сільського господарства і права взяли за мету розказати автори цієї праці. Розвиток і становлення будь – якої держави в економічному відношенні, а насамперед молодої держави, як Україна потребує виховання молодого спеціаліста, фахівця у певній галузі народного господарства. Бучацький коледж у цьому відношенні є багатогранний. Висококваліфікований викладацький колектив та обслуговуючий персонал, потужна матеріальна база, лабораторії, кабінети, препараторські, ветеринарна клініка, сільськогосподарська техніка і науково-дослідні поля ,комп’ютерні класи, актова зала і спортзал спрямовані на все бічний розвиток студентської молоді. Будь-яка молода людина, що бажає вчитися і працювати, може знайти для себе фах. Відділ виробництва і переробки продукції сільського господарства, що готує спеціалістів агрономів та землевпорядників, відділ ветеринарної медицини та технології переробки продукції тваринництва, правознавчий відділ, що готує майбутніх юристів, бухгалтерів та спеціалістів організації виробництва з перспективами здобуття вищої освіти та відкриття нових спеціальностей. Ставши структурним підрозділом Подільського ДАТУ з’явилися ще більші можливості та перспективи до подальшого розвитку. Метою авторів є розкрити глибоку історію становлення навчального закладу та окреслити сучасні реалії і погляди у майбутнє дирекції та викладачів коледжу. Звідки ж бере початок навчальний заклад із 70- літньою історією?
Щоб з’ясувати питання зародження навчального закладу слід повернутися у першу половину ХХ століття, а саме у 30 роки. Загальновідомо, що до 1939 року західноукраїнські землі знаходилися згідно рішення Паризької мирної конференції під владою Польщі. Україна в черговий раз була поділена між двома державами. Фактично це було і позитивним для історії Західної України. Вона обминула Голодомор 33-років та страшні сталінські репресії 30-х. Але це не означає, що український народ під владою інших держав не відчував гніту і національного гноблення. В Бучачі в 30-х роках існували національні представництва у формі молодіжних організацій, які діяли в Україні з кінця ХІХ - початку ХХ століття. Загалом у 1938 році у Тернопільському воєводстві 12 державних і приватних гімназій. Третина дітей не вчилася у початкових школах, середня освіта була недоступною широким верствам населення. Після зближення СРСР з гітлерівською Німеччиною та підписання „Пакту про ненапад” та „договору про дружбу та кордони” і таємних протоколів до них; розв’язанням Німеччиною ІІ Світової війни, Західна Україна вдруге опинилася у складі УРСР. Це було впливовим у питанні цілісності України, так як відбулося об’єднання західноукраїнських земель із східними районами в єдиній державі. В зв’язку із цими історичними подіями відбуваються зміни на ниві освіти. 4 грудня 1939 року було утворено Тернопільську область і включення її до складу СРСР. 1939-1940 роки в області працювали 1186 шкіл, Кременецький учительський інститут, 3 педагогічні школи, кілька середніх навчальних закладів. 75 тисяч чоловік вивчали грамоту в школах і гуртках ліквідації неписемності. В зв’язку з проведенням на ЗУЗ колективізації і впровадження радянської системи управління народним господарством виникла потреба у підготовці спеціалістів сільського господарства. Так восени 1939р.було утворено монастирську сільськогосподарську школу. На базі цієї школи у лютому 1940 року було утворено зооветеринарний технікум на 300 учнів у с.Язловець Золотопотіцького району. Матеріали архіву:
Постанова Засідання бюро обкому КП/б/У та президії облвиконкому. 17 січня 1940 р. м.Тернопіль
«Про сільськогосподарські школи та підготовку масових сільськогосподарських кадрів в області»
… - Язловецький зооветеринарний технікум Золотопотіцького району на 300 учнів. Передати для технікуму приміщення колишньої трьохрічної дівочої школи.
п.п. Голова облвиконкому секретар обкому Ягленко КП/б/У Компанець
… - Язловецький технікум, забезпечує плановий контингент набору. … - Лекторським персоналом Язловецький технікум недоукомплектований (5 лекторами). … - Учбовими підручниками та наочним приладдям школи та технікуми забезпечені не повністю. Заліщицький і Язловецький технікуми забезпечені неповністю. Звіз палива до шкіл і технікумів проходить незадовільно, що становить під загрозу нормальне навчання.
Заст..голови Тернопільського облвиконкому І.О. Ран Збереглися відомості і про першого директора Язловецького зооветеринарного технікуму. Ним був у 1940-1941рр. Пушкаренко Петро Іванович. З початком Великої Вітчизняної війни 22 червня 1941 року і нападом Німеччини на Радянський Союз у липні 1941 року Язловецький технікум перестав існувати. На деякий час Бучацький і Золотопотіцький райони потрапили під окупаційний режим та відчули на собі «новий порядок» гітлерівської Німеччини. Старовинне місто було майже зруйноване. Було знищено 7500 мирних жителів, а молодь замість того щоб здобувати освіту була вивезена на примусову працю до Німеччини. В районі ця цифра склала близько 2-х тисяч чоловік. Відновлена робота в Язловецькому технікумі лише в 1944 році, почалось поновлення. Але проблемою і обов’язковою на той час семирічною освітою, так як довгі роки війни забрали можливість навчатися більшості молодих людей. Довелося відкривати підготовчі курси для тих, хто закінчив 4-5 класів. Так з 20 листопада 1944 року зараховано на підготовчі курси 15 чоловік і учнями 43. В 40-х роках спостерігається наплив молоді до сільськогосподарського закладу. І в ситуації із збільшенням набору, підвищення кваліфікаційного рівня викладачів відчувається брак матеріальної бази. Так у 1946 році постає питання розширення технікуму і переведення його до м.Бучач. Постанова № 1691
26 вересня 1946 року м.Київ
«Про переведення Яз ловецького зооветеринарного технікуму з с.Язловець Золотопотіцького району м.Бучач Тернопільської області».
1. Дозволити Міністерству тваринництва УРСР… перевести Язловецький технікум в м.Бучач.
Бучацький зооветеринарний технікум.
а) передати технікуму для учбових корпусів і гуртожитків учнів садиби з усіма господарськими і житловими приміщеннями на них в м.Бучач по вул.. Б.Хмельницького №1,3,14,16 і по вул.Польській №5 і 6 та приміщення колишньої бурси; б) виділити для організації господарства 200 га землі зі всіма будовами… в) надати допомогу цьому технікуму в проведенні ремонту учбових і житлових приміщень та їх обладнанні відповідно до вимог учбового закладу. 4. Зобов’язати тваринництво УРСР передбачити у ІV кварталі 1946 року постачання Бучацького технікуму тракторами с/г машинами та іншим майном для проведення нормальної учбової роботи.
Заступник голови Ради Міністрів УРСР Л.Корнієць
Керуючий справами Ради Міністрів УРСР В.Власенко
Згідно вищенаведеної постанови Міністерство тваринництва УРСР видало наказ від 12 жовтня 1946 року в якому говорилося: « про переведення навчального закладу в м.Бучач, перейменування на Бучацький зооветеринарний технікум і зобов’язати директора технікуму Павленка Веніаніма Івановича (1946-1949) забезпечити прийом майна. Також говорилось про зобов’язання начальника управління учбовими закладами Міністерства тваринництва УРСР тов.Смірнова Л.М. укомплектувати технікум кваліфікованими викладачами. Виділити 10 голів коней, 15 голів корів. Начальника управління радгоспів Правобережжя тов. Жовноватому виділити в ІV кварталі Бучацькому технікуму 30 голів свиней. Начальнику з управління капітального будівництва в ІV кварталі виділити із Коломийського лісоучастку лісоматеріалів 50 куб.м. Керуючому конторою Укрживпостачання Агафонову виділити Бучацькому зооветтехнікуму:
Начальнику фінансового відділу тов.Філіпченко виділити у ІV кварталі для укомплектування стада 50 тис.крб. та на придбання енергетики 40 тис.крб.» Всі відомості свідчать про важливість і перспективність с/г виробництва на теренах області і Україні в цілому. Зростання навчального закладу було важливим етапом в будівництві тодішньої Радянської республіки. Територія технікуму становила ціле містечко. 1947 році навчальним корпусом став відремонтований будинок колишньої каси хворих (поліклініки) по вул..Колійовій тепер вул..Галицька (терапевтичне відділення райлікарні). Розтягався заклад від навчального корпусу до клініки і бібліотеки (зараз вул.Гнатюка) далі до клубу де тепер приміщення художньої школи по вул.Б.Хмельницького. воно охоплювало уже згадувану бурсу, проворство церкви і частину вулиці Маяковського (зараз Стуса). Усі будинки, розміщені на території технікуму використовувалися то як гуртожитки, то як квартири працівників навчального закладу, то як приміщення побутових і господарських призначень. Перша їдальня знаходилась у будинку над потоком коло «трьох рур». Згодом , коли збільшилась кількість учнів її перенесено у будинок проворства. Границю містечка з заходу становила залізна дорога, від саду, де зараз вул.Садова, до моста по вул.Б.Хмельницького.
Навчальне господарство і виробнича база була розміщена на території маєтку графа Потоцького. Це був парк з руїнами палацу одного житлового будинку і стаєнь. В перші роки роботи навчального закладу в м.Бучач було випущено 162 ветеринарних фельдшери і 61 зоотехнік (1947-1950рр.). У 1951 – 1960 рр. ці цифри значно збільшилися, ветеринарних фельдшери – 598 і зоотехніків – 622. Про перші роки становлення Бучацького технікуму збереглись свідчення сучасників, тих хто навчався і згодом працювали в навчальному закладі. Своїми спогадами про ті часи діляться Могильницький В.В., Коваленко О.І., Островська В.А.
Із спогадів Могильницького В.В. «Після примусової роботи в Німеччині з 1942-1945 рік, пішого повернення в Україну від Відня до Одеси, одного року покарання роботою в шахті Донбасу в кінці вересня 1946 року я, Могильницький Володимир Васильович був зарахований учнем першого курсу Бучацького зооветеринарного технікуму. Очолював технікум Павленко В., заступником директора в 1946 році був призначений високо ерудований фахівець Бедрій С.Г. Із штатних викладачів ветеринарного відділення був лише Бесарабов П.Я. По сумісництву викладали головний лікар Земвідділу Жила Д., Чуприна Ф.Ф. – директор Бучацької міжрайонної ветбаклабораторії.
Гаврилюк М.Я. – очолював комплекс по відгодівлі ВРХ; Мукан І.М. – працював на різних посадах в райвиконкомі та інших організаціях; Трушкевич – закінчив Одеський с/г інститут, захистив кандидатську дисертацію і працював в інституті. Перші роки становлення технікуму були досить важкими, повоєнна розруха, нестача продуктів харчування, одягу, взуття, палива, карткова система. Особливо була важка зима та весна 1947 голодного року. Технікум освоював підсобне господарство, механізація відсутня, лише 3 пари коней для обробітку землі. Учням після 8 годин навчання доводилось працювати, виконувати різні роботи, наприклад, горох і кукурудзу садили по 1 зернятку. Незважаючи на це, вимоги до навчання були досить великими, учням доводилось готуватись до уроків ночами. Особлива роль у підготовці спеціалістів належала заступнику директора по навчальній частині Бедрію С.Г.. Висококваліфікований викладач, ерудований у суспільному житті, порядна, відзивчива людина, душа колективу, неперевершений авторитет серед учнів, ну й звичайно вимогливий і об’єктивний у ставлені до працівників технікуму і учнів. Він безпосередньо керував всів навчальним процесом, організовував гуртки художньої самодіяльності, політінформації, роботу в учбовому господарстві, заготівлю палива в лісі. В 1947 – 1948 роках почалось освоєння нового навчального корпусу, колишнього приміщення каси хворих по вул.Колійовій (зараз Галицька). В 1948 році відбувся перший випуск ветеринарних фельдшерів, значна кількість яких продовжила навчання в вузах. Серед них стали вченими Угрин І.М., Вольський М.М., здобули вчений ступінь кандидата ветеринарних наук – Байворовський Г.П., Шелега З.З., Чухрай Б., захистив докторську десертацію Голютяк С.І., Ружицький І.Ю. очолював ветаптеку. За період з 1946 по 1949 рік технікум поповнився штатними викладачами: Магдо П.С. – кандидат біологічних наук, Тарасенко С.К. В 1949 році директором технікуму призначений Шелудько П.П. За період з 1947 по 1954 рік значно зросла навчально-виробнича база технікуму. Повністю реставровано навчальний корпус, збудовано спротплощадку. Особливо помітні зміни на краще відбулися в учбово-дослідному господарстві: побудовано корівник. Свинарник, кормоцех, господарство за високі досягнення стало учасником ВДНГ СРСР. Після закінчення технікуму, я з 1949 по 1954 рік навчався у Львівському ветеринарно-зоотехнічному інституті, а з 1954 року працював викладачем технікуму, з яким доля зв’язала мене на все життя. На той час технікум був укомплектований високопрофесійними викладачами: Коваленко О.І., Шевченко О.П., Бровченко П.М.. Пізніше прийшли працювати викладачами Трохименко І.Т., Рогозін О.Ю., Жмурко Т.В., Сацкова Н.Г., Проскура М.Г. На той час технікум був одним з кращих серед навчальних закладів даного профілю України, користувався авторитетом серед населення. Вз’язку з цим, Міністерство сільського господарства вирішило організувати підготовку кадрів сільського господарства при Бучацькій середній школі. І в 1954 році було створено спец класи: 8-й спецклас зоотехнічний та 8-й ветеринарний. Мені довелось працювати в школі з перших днів організації цього експерименту.
| |
| Переглядів: 85 | Завантажень: 0 | | |
З історії навчального закладу
Архівні документи, зокрема виписка з протоколу № 26 засідання Тернопільського облвиконкому від 5 серпня 1940 року свідчать про виконання набору 1940 року відсутність викладацького складу і матеріальної бази:
В зв’язку з відсутністю матеріально-технічної бази для проведення учбової роботи Язловецького зооветеринарного технікуму і наявністю необхідних умов для розміщення цього технікуму в м.Бучач Рада Міністрів РСР постановила:
В грудні 1946 року технікум випустив перших спеціалістів – 14 молодших зоотехніків. Серед них деякі випускники пропрацювали все життя в Бучацькому районі: 
| Всього коментарів: 0 | |