19 листопада 1942 року під Сталінградом ударами військ Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів почався контрнаступ Червоної армії, котрий змінив хід Сталінградської битви і характер подій у Другій Світовій війні вцілому. 

Влітку 1942 року за наказом Адольфа Гітлера німецькі війська почали наступ на південній ділянці радянсько-німецького фронту з метою виходу до нафтових районів Кавказу і родючих земель Нижнього Поволжя і Дону. Для наступу на Сталінград із складу армій групи "Б" була виділена 6-а армія генерала Фрідріха фон Паулюса, що складалась із 17 дивізій, підтримуваних 1200-и літаками; радянське командування для захисту сталінградському напрямку виділило зі свого резерву три армії, а 12 липня було створено Сталінградський фронт.

12 вересня після жорстоких боїв німецькі війська підійшли впритул до Сталінграду і Паулюс віддав наказ протягом десяти днів оволодіти містом. Але попри вихід 15 жовтня до Волги, вкрай тяжкі і малорезультативні вуличні бої з радянськими військами тривали аж до 11 листопада - план швидкого захоплення міста і завершення всієї німецької військової літньо-осінньої кампанії 1942 року був зірваний.

У десятих числах листопада радянські війська розпочали підготовку до контрнаступу, що отримав кодову назву "Уран". Він почався 19 листопада силами Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів. Німецьке командування занадто пізно усвідомило масштабність наступу супротивника, в котрому брало участь півмільйона військовослужбовців, 900 танків і 1400 літаків, - 23 листопада радянськими військами було оточено 6-у армію Паулюса і 4-у танкову армію, котрі налічували 22 дивізії, 160 окремих частин загальною чисельністю 330 тисяч чоловік.

У грудні 1942 року провалилась спроба німецьких військ здійснити котрнаступ для звільнення оточеного угрупування військ, а в січні 1943 року, після відмови Паулюса капітулювати, війська Донського фронту почали масований наступ на оточене угуруповування і змусили 31 січня здатись південну частину німецьких військ, а 2 лютого - решту. Живими на цей час залишились лише 90 тисяч німецьких військовослужбовців (з них вижило в таборах для військовополонених і повернулось на батьківщину після війни лише 5 тисяч).