Чип Роман Ярославович, Бучацький коледж Подільського ДАТУ,

 викладач вищої катигорії, e-mail: hjvfyx@ukr.net

 переклад на англійську:

 Національний інформаційний простір.

    Що ж таке інформаційний простір? Професор В.Й.Здоровега підкреслив, що "національний інформаційний простір - це юридично визнана територія держави, яка є сувереном щодо розповсюдження на цій території сукупності текстової, звукової, аудіо-візуальної та ілюстрованої інформації через канали масової комунікації. Держава захищає, відповідно до чинного законодавства із урахуванням міжнародних правових норм, цей простір від антидержавної, антиконституційної інтервенції з боку ворожих інформаційно-пропогандистських засобів." Це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливу національних засобів комунікації. Отже, національний інформаційний простір розглядають у двох аспектах: внутрішньому і зовнішньому. На перебіг інформаційних процесів можна впливати двома шляхами: посилюючи власні інформаційні і блокуючи чи послаблюючи закордонні інформаційні потоки.

  Міжнародна концепція державного суверенітету передбачає право бути господарем інформаційного простору на своїй території, визначати політику у цій галузі, яка має гарантувати національну безпеку. "Свобода руху інформації у суспільстві, якість та швидкість творення нових її різновидів національною мовою є інтегральним показником і водночас доленосним чинником розвитку нації", - зазначив член-кореспондент Української Академії інформатики, академік Папської Академії соціальних наук (Ватикан) С.Й. Вовканич у книзі. "Націонвльна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення", яка вийшла ще у далекому 1995р. в Інституті регіональних досліджень НАН України (Львів).

  Інформація як духовно-інтелектуальна національна вартість у демократичному суспільстві повинна вільно пульсувати по вертикалі - від покоління до покоління  - і по горизонталі - на рівні одного покоління чи особи. Свідоме і активне прискорення руху інформації, знань, досвіду, можна назвати інформаційною мобільністю нації. Під цією мобільністю розуміються такі якості народу, що відображають свідомість і активність саморозвитку його як нації шляхом збереження традиційних та створення на їх основі нових знань. Вона не лише враховує вертикальний чи горизонтальний рух знань, досвіду в суспільстві, а вказує на основні інформаційні критерії розвитку - соціальну спадкоємність (наступність) і новотворення, обумовлюючи шлях становлення звільненого народу державотворчою нацією, перетворення його із колоніального об'єкта на активний національний суб'єкт, який стає творцем власного розвитку.

  Чи не найбільшим досягненням інформаційного суспільства є те, що завдяки створенню нового інформаційно-технологічного середовища, інформація миттєво долає відстані, власне, відстані для неї практично не існують. Світовий інформаційний вибух спричинив переворот у суспільній свідомості, примусив мислити, шукати нові підходи у всіх сферах суспільного життя.

 Важливість і застосування концепції інформаційної мобільності нації виходить за рамки творення етнонаціонального простору і поля культури, науки, освіти, мови. Вона стосується всіх народів, що звільнилися чи звільняються з-під інформаційного імперіалізму. Ця концепція ставить на порядок дений проблему світового масштабу - збереження єдності розмаїття мов, культур усіх народів, донесення історичної правди про досягнення багатьох культур і мов, адекватну оцінку з позиції релігійної науки і моралі, протистояння різним тоталітарним режимам  та ідеологіям, які зловмисно переривали спадкоємність і новаторство націй і таким чином зменшували інтелектуальний потенціал людства. Адже кожен народ великий чи малочисельний може внести в інформаційний скарб людства вагомий доробок, якщо забезпечити умови створення і розповсюдження власного інформаційного потенціалу. Розв'язання щоденних проблем людського буття наштовхується на морально-психологічні перепони, перешкоди, які породила і породжує руйнівна і ворожа ідеологічна або тоталітарна система. На прикладі України маємо нищівний тиск російського політикуму на українську людину що проходить по двох засадничих лініях: на саму людину як таку, і на її українськість.  В першому випадку йдеться про формування психіки слухняного, заавтоматизованого раба, позбавленого власної особистості, гідності й думки... У другому випадку при тискові на українскість - йшлося про вилучення української людини з її політичного українства та перетворення її на "українського росіянина". І не важливо коли це робиться, у царській Росії, червоній російській імерії чи зараз в умовах тотальної інформаційної та гібридної війни Росії проти України. Інформаційну війну, нажаль, Україна програє якраз через відсутність бази національного інформаційного простору. Це складне явище скоріш морально-психологічне пов'язане з тим, що національні громадянські або безнаціональні почуття засвоюються людиною ще в дитинстві. Пізніше вони функціонують переважно на підсвідомому рівні. Ними успішно можна маніпулювати. Переосмислити сформовані стереотипи складно. Це очевидно, адже мало людей нині, на жаль, ще не мислять національними, державотворчими інтересами. Вони стоять на так званій інтернаціональній позиції.

 Відомо, що всі кризи: політична, економічна, культурна - є наслідком кризи національної. Повсюдно і скрізь національна ідея є могутнім рушієм духовного оновлення й економічного відродження. Досвід Фінляндії, Чехії, Польщі чи країн Прибалтики одночасно свідчить: лише звільнившись від односторонньої орієнтації можна вийти до світових джерел культурного простору та інформаційної толерантності сприйняття культур.

 Феномен невмирущості нації завжди містився і тепер міститься в інформаційному феномені збереження, незнищенності, розвитку слова у найширшому його значенні для суспільного розвитку. Саме з таких позицій варто оцінювати цілеспрямований наступ ворожих сил на мову, культуру, духовність. Вони добре розуміють живильну силу національного інформаційного середовища для розвитку держави. Не будучи господарем власного інформаційного простору, реально не зробивши мову державною, перебуваючи у чужій інформаційній блокаді, важко реалізувати свою державотворчість, національну ідею, підняти національну свідомість, з'єднати поняття етнічного і політичного народу в одному полі, йти своїм шляхом розвитку, акумулюючиі використовуючи власний і світовий досвід. Йдеться про оптимізацію таких суспільних інститутів, як історична пам'ять, національна школа, інтелектуальна еліта, громадська думка, народні традиції, звичаї, мова, етнічні, культурні особливості і т. ін.- усе те, без чого не може бути в державі єдиного повноцінного інтелектуального середовища. Аксіома: щезне національнй інформаційний простір - щезне незадежна держава.

    " Ми шануємо інші мови і культури, але нам прикро, коли з них роблять штандарт агресії, коли за ними сунуть танки і авіація, розтопчуються інші культури, в їх  ім'я по-варварськи грабуються багатства інших народів",- підкреслюється в " Маніфесті української інтелігенції".

Список літератури:

1. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України.-Журн. Національна безпека і оборона. -2001.-N 1

2.  Здоровега В. Українська періодика: історія і сучасність. - Львів,1995. -с.12.

3. Карпенко В. Інформаційна політика та безпека, http:// ukrlife.org/main/ karp/bezpeka13.htm. 2018/02/01

4."Національний інформаційний простір: проблеми формування та державного регулювання". Аналітична доповідь, http://www.niss.gov.ua/articles/1472/2018/02/20