О. Мірошниченко: що потрібно насправді вчити?

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.

Про вектор

Кількість «сміттєвих знань» у шкільних програмах зашкалює. Купа непотрібної інформації, яка вилітає з голів учнів миттєво. Знань абстрактних та не потрібних в житті.

Звичайно, зараз почнуть розмови про «розвиток мозку». Але якщо напхати в шафу купу непотребу – це не означає, що у вас є гарний гардероб. Це лише означає, що ви перетворили шафу на звалище непотрібних речей. Так і тут. Непотрібна, випадкова, складна, абстрактна інформація – це аж ніяк не знання і не розвиток мозку. Це просто інформаційний мотлох.

Що потрібно насправді вчити? Розумію, що це скоріше теоретичні роздуми. Але це мета. Не може бути метою шкільної освіти купа непотрібних знань. А так воно є зараз. Без розуміння сучасності, без бачення перспектив, за старими радянськими лекалами.

Так що ж потрібно вивчати? Базово. Звичайно, перш за все потрібно повернути в школу риторику. Без вміння грамотно говорити – людина існувати не може. Це основа всього і в усі часи.

Далі потрібно докорінно переглянути ставлення до інформатики. Сьогодні це повинен бути основний предмет. Не додаток. Не розвага. Це те, без чого сучасна людина не може існувати.

Далі, звичайно, іноземна мова. Без неї, як і без комп’ютерних наук – нікуди.

Далі потрібен зведений курс історії мистецтв. Не фейкові уроки малювання та музики, а саме знання з культури та історії.

Потрібен зведений курс природничих наук. Ну, власне, це почали реалізувати.

І такий же зведений курс наук негуманітарних, де б учень здобув знання з основ алгебри, геометрії фізики.

Потрібна світова історія. Але в контексті тієї ж історії мистецтв.

Ну і, звичайно, українська мова та література. Але як знання з основ грамотності та інструмент зацікавлення дітей літературою.

Що маємо? Вісім предметів. Базових. Тільки не треба про «отупіння дітей». Ми говоримо про базові речі, які зараз у школі чи взагалі не вчать, чи вчать дуже фрагментарно.

Потрібно зрозуміти, що зараз наша школа не дає базової освіти, а підміняє її інформаційним сміттям. Лише і тільки на основі подібної базової освіти можна говорити про подальшу спеціалізацію дітей у старших класах. Інакше ця спеціалізація виявляється фейком та імітацією.

Я розумію, що пишу зараз про мрії. Але це не просто мрії – це вектор руху. Це мета. Школа як основа. Ґрунтовна і синхронна з часом, а не абстрагована і від часу, і від реальності. А саме такою здебільшого і є сучасна українська школа. І це прямий шлях до деградації…