До річниці створення УПА.

             Недостатньо вивченим пластом нашої історії є боротьба українського підпілля періоду Другої Світової війни на теренах Західної України. Проголошення нашої державної незалежності лише зняло заборону з цієї теми, але всестороннє її вивчення та глибоке дослідження ще попереду.

Сьогодні це одна з найполемічніших проблем нашої історії, тим більше, що ще живі учасники і свідки тих подій, які вимагають встановлення історичної правди. Все, що було написано з цього приводу в радянській історичній науці, зводилося до « реакційного українського буржуазного націоналізму» та «звірств і бандитизму бандерівців».так було заклеймовано національну свідомість, патріотизм і боротьбу за державність.

             Українська історія ще й до нині заповнена стереотипами, що їх поширювала свого часу офіційна радянська наука, яка дескридитувала  боротьбу українського народу за національне визволення і побудову суверенної соборної України. Так, зокрема, на основі тенденційно підібраних, а нерідко й сфальсифікованих фактів утверджувалася теза, що українські націоналісти виступали в роки війни прислужниками німецько-фашистських загарбників. Однак ОУН - УПА фактично почала виступати в той час проти нацистів, які нехтували національним прагненням України. Український збройний опір спричинився до погіршення безпеки військ і членів окупаційної адміністрації що змусило німецьку владу оголосити осадне становище.

             Скільки сотень років окупанти: польські, німецькі, турецькі, австрійські гнобили нашу націю. Кожний хто приходив до нас, старався щось взяти. Ніхто із них нічого не поклав. Крім грабунку матеріального, вони духовно гнобили нас. Вони нищили нашу культуру, а в нас виховували думку про національну неповноцінність. Вони твердили що ми нація лінивців, самолюбців, де кожен хоче стати гетьманом, що ми нація ненависників, котрі із заздрості готові продавати один одного. Виховували у нас байдужість до національних проблем. Такими нас хотіли бачити окупанти. Чи вдалося їм це? Не зовсім!

             Хай кожний свідомий громадянин України бореться за правду на місці своєї справи. Якщо вчителі будуть наводити порядок в торгівлі, а працівники торгівлі у школі, то заледве ми чогось досягнем. Сьогоднішня наша національна  скрута стане матеріалом історії. І тоді наші діти і онуки спитають нас: А що робив ти? Ким був ти?

             В сльозах і крові йшла Друга Світова війна. Для більшості народів світу вона закінчилась 2 вересня 1945р.

             В Галичині ця війна закінчилась аж у березні 1953р. і тривала тринадцять з половиною років.

             Звернемося до історії.

             ОУН, зокрема та частина, яка йшла за А. Мельником покладали певні надії на Німеччину. Вони виходили з того, що більшовики були спільним ворогом як ОУН, так і націонал-соціалістів, і проти них вони можуть діяти спільно.

             Більшість була невдоволена зближенням з Німеччиною. Цю частину очолював Степан Бандера. Не відкидаючи можливості співпраці з німцями, виступав за створення власної армії і розгортання активної боротьби за незалежність України, спираючись переважно на сили і можливості українського народу.

             Таким чином ОУН розкололася. Нацистське керівництво, відкидаючи ідею утворення української державності, погоджувалося на співпрацю з ОУН через утворення батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» - легіону українських націоналістів. Зі свого боку, ОУН у цих військових частинах вбачало ядро майбутньої української армії.

30 червня 1941р. у Львові проголошено відновлення української держави під керівництвом Я. Стецька. За наказом Гітлера С. Бандера і Я. Стецько були ув’язнені. Заарештовано 300 членів ОУН і 15 розстріляно. Ці репресії вплинули на «Роланд» і «Нахтігаль», які відмовилися виконувати німецькі накази. ОУН перейшла до саботажу політики нацистських властей і підготовки власних сил для боротьби з окупантами. Підпільні оунівські організації були утворені у багатьох містах України і Криму, що приносили пробудження національної свідомості.

             У жовтні 1942р. дрібні загони оунівців, які діяли на Волині і Поліссі, об’єдналися під спільним керівництвом і одержали назву Українська Повстанська Армія. 14 жовтня – день Покрови святої Богородиці, яка вважалася покровителькою Війська Запорізького,- став офіційною датою створення УПА.

             На території Бучацького і Золотопотіцького район була сильно розвинена мережа ОУН-УПА, які діяли довгі роки після завершення війни. Звязкові працювали по цілій області, збирали відомості і передавали накази керівництва, проводили операції за якими підривали радянську діяльність. Переховуючись у криївках, ведучи бої із противником – вони, воїни українського народ терпіли нелюдські муки заради своєї держави. Багато з них були катовані та знищені, інші щоб не попасти в руки ворога позбавляли себе життя. Але всі вони були вірними синами і дочками своєї землі.

Список використаної літератури

1. Б. Ступарик  «Українська національна школа: нова парадигма вартостей».//Галичина №2 1998р.
2. Б. Мельничук  Н. Юрчан «Шляхами Б. Хмельницького на Тернопільщині»., Тернопіль 1991р.
3. В. Винниченко « Заповіт борцям за визволення». Київ. «Криниця» 1991р.
4. Грушевський М. «З політичного життя старої України».-Київ., 1918р.-с.4.
5. І. Ружицький  «Тернистими шляхами»., Астон., Тернопіль., 2002р.
6. Історія товариства просвіта у Львові // Життя і знання.- 1993р.
7. Євшан М. «Великі роковини України» //Юсип Д.М. Євшан-Вінниця, 1994.-с. 49.
8. О. Пастернак «Пояснення тризуба, герба Великого князя Володимира Святого».,Київ. «Веселка».1934р.
9. Погребенник Ф. «Ще не вмерла Україна»-історія забороненої пісні.//Літературна Україна, 30 серпня 1990р.
10. Р. Матейко Б. Мельничук «Воєнними дорогами синів Галичини»., Тернопіль. 1991р.
11. Ф.Г. Турченко «Новітня історія України».,Генеза. 2002р.
12. Чередниченко Д. «Ще не вмерла Україна».//Культура і життя.,17 серпня 1991р.