Походи Б. Хмельницького в Галичину

(Історико-краєзнавча довідка-путівник)

             Вступ

             Почуття патріотизму плідне тільки тоді, коли воно поєднується з історичною свідомістю. Ми сповна відчуваємо землю Батьківщини, лише пізнаючи пласти її історії. Наш народ повинен усвідомлювати себе великим європейським народом, могутня хвиля національного відродження повинна підняти його дух до небачених висот. Нині історія в повному обсязі і первозданній чистоті повинна повернутися до нас і справити дедалі більший вплив на перебіг подій, що відбуваються в суспільстві. Народ зобов язаний берегти пам ять про своє героїчне минуле.

             У сузір ї козицьких ватажків чільне місце належить Б. Хмельницькому. Життя і діяльність Б. Хмельницького припадають на один із най тяжчих періодів в історії нашого народу, коли перед ним на всю височінь постало питання: бути чи не бути, існувати далі як народові чи перетворитися у раба іноземних загарбників і бути винищеним?

             Історія визвольної боротьби нашого народу багатьма славними сторінками пов язана з Тернопільщиною. Життєвий шлях Хмельницького не раз переплітався з нашим краєм, тут залишився ряд історичних пам яток, пройдемо тими шляхами, якими більше трьох століть тому йшов полководець, державний діяч – Б. Хмельницький.

             Народився Б. Хмельницький 27 грудня 1595р. В кінці 1608р. повіз М. Хмельницький сина до Львова для навчання у Латинській школі, яку він закінчив у 1615р. Навчаючись у Льврві і відвідуючи Чигирин, Богдан, очевидно, не раз проїзджав через Тернопільщину.

             В лютому 1648р. козаки обрали Хмельницького гетьманом. Перебуваючи на Січі, він звернувся до народу з універсалом, закликав, щоби козаки й селяни спільно вдарили по шляхті. У літку 1648р. великі повстанські загони діяли поблизу Теребовлі, Підгайців, Зборова, Кременця. Зокрема Теребовлянський староста, наляканий наростанням визвольного руху, в серпні 1648р. повідомляв, що в йоо старостві « настала справжня Україна».

             Б. Хмельницький на чолі свого війська здійснив три походи на Західноукраїнські землі і що разу проходив Тернопільщиною.

             Перший похід у Галичину

             Селянсько-міщанські заворушення на Західноукраїнських землях розпочалися разом з першими перемогами Б. Хмельницького на Правобережній Україні,а після прибуття козацьких військ у західну Україну, восени 1648р. переросло у грізне повстання.

             11-14 жовтня на Волині під Пилявцями відбулася битва, яка завершилася повною поразкою шляхетських військ. Ще за довго до битви шляхта тривожилася за Руське воєводство – Галичину і головні фортеці – Кам янець, Збараж, Теребовлю, Львів, що захищали їх зі сходу. Тут за мурами зосереджувались запаси зброї, харчів, поживи для коней.

             Спійманий шляхтичами в Галичині козацький розвідник Ярема Концевич сказав 31 липня 1648р. на суді, що всюди, де він був, у Бродах, Тернополі і інших містах, чекали Хмельницького і готові йому допомогти, виводили з ладу гарнізони, насипали до гармат піску, збирали озброєння для козаків. Не випадково Львівський католицький патрицій Самуїл Кушевич повідомив у Варшаву: «То певно, що люди грецької віри з охотою виглядають Хмельницького, маючи його за нового Мойсея, який має визволити їх з неволі».

             Якщо в 1648р. Б. Хмельницький з дипломатичних міркувань відкрито не ставив питання про визволення ЗУЗ, то тим часом він розробив ряд заходів для підняття народних мас Галичини проти шляхти. На початку 1648р. польська шляхта у Львові мала відомості про те, що від Хмельницького вийшло сімдесят козаків-посланців на захід, у Галичину. Одного зних було заарештовано в Підгайцях. Козацькі агітатори під виглядом купців, попів жебраків розійшлися по Галицькій землі, піднімаючи народ. У період найбільшого піднесення національно-визвольного руху восени 1648р. серед основних повстанських центрів Тернопільщини були Підгайці, Теребовля, Товсте, Чортків.

             Багато жителів Тернопільщини поповнювали ряди козацько-селянської армії, яка простувала на захід. 20 вересня 1648р. війська підійшли до Львова. 5 жовтня Максим Кривонос штурмом взяв Високий замок. Не бажаючи руйнувати місто Хмельницький взяв відкуп і пішов далі на Замостя.

             Тим часом польську корону одягнув Ян Казимир ||| , який почав переговори про переми’я.

             М.Грушевський стверджує, що король прислав лист в якому говорилося, що обіцяє «козакам і вірі православній всякі помякші».

             На Західній Україні почалась епідемія чуми і продовжувати шлях по території Польщі без постійного постачання продовольства і фуражу було б ризиковано.

             Дмитро Дорошенко говорить, що підступаючи до Замостя, Хмельницький, відіслав послів до Варшави передбачаючи труднощі зимової кампанії і того, що на території Польщі воювати буде важче.

             У виданій книзі 1878р. «Український гетьман Б. Хмельницький» І.Левицький пише: «Хмельницький вимагав мати за короля Владиславового брата, Івана Казимира, то вони пристануть на мир».

             Тернопільський дослідник В. Будзиновський у книзі «Наші гетьмани» 1907р. писав: «Залишення облоги Замостя є загадкою. Чому він не пішов на Варшаву? Загарбницьких планів він не мав. «За границю війною не піду: досить з мене України, Поділля, Волині…». Хмельницький не міг мати загарбницьких апетитів, бо українська територія національна ще не була зорганізована в самостійну державу, і її самостійність іще не була обезпечена».

             Отже Хмельницький дав згоду припинити воєнні дії І відійшов на Придніпров я.

На дорозі вітер віє,

А із Львова віз іде,

То козацтво отамана

На Україну везе,-

співається у народній пісні.

             Із багатьох документів довідуємося, що з приходом визвольних військ в Галичину відбувалося пряме покозачення галицького населення. Наприклад, повідомляється, що теребовлянські міщани «із спокійних на око людей, перемінилися на невгамовних козаків».

             У записаній на Тернопільщині народній пісні тих часів є такі слова:

Далеко з Чорткова втечу

 І стану я вільним козаком,

За сльози і кров ворогам відплачу,

Будем називать один одного братом.

             Другий похід

             1649р. ввійшов у нашу історію як рік битв під Збаражем і Зборовом. Галицьке Поділля стало тоді основною ареною війни.

Шляхетський уряд не добившись успіху на переговорах з Б. Хмельницьким у Переяславі (січень-лютий1649р.) готувався до війни.

             Хутори і села порожніли – всі йшли у козаки. Польська армія під натиском козацьких сил відступила і зупинилася під Збаражем. Документи свідчать, що 30 червня першою підійшла до Збаража голова колони – кіннота Данила Нечая, яка знищила понад 2 тисячі поляків. Хмельницький звужував кільця оточення навколо, підходячи до неї все ближче і ближче. Підчас генерального наступу 27 липня козаки вдало використали рухомі вежі, за якими їхали 20 козаків із штурмовими драбинами. Про облогу Збаража залишились спогади і в пісенній творчості. Зокрема, у книзі «Козацькі часи в народній пісні» (Львів 1906р.) наводяться такі слова:

Ой що то за хижак там на виріжку;

Пане Вишневецький, воєводо грецький,

Та виведи танчик по-німецьки…

Під хижою пани сиділи,

Ножі поломили, зубами тягали.

Із Богданом Хмельницьким пов язано багато назв населених пунктів під Збаражем, зокрема через непрохідні чагарі з явилось поселення яке назване Чагарі-Збаразькі і Максимівка на честь Кривоноса.

             Польська армія 4 серпня наближалася до Зборова. Король, як пише у спеціальній розвідці «Зборівська битва 1649р.» І. Крип якевич, відправив генеральну сповідь і виголосив промову до війська. Відбулася воєнна рада, і було вирішено переправитися через Стрипу під Зборовом  та йти на Тернопіль і далі до Збаража.

             Провівши розвідку, Хмельницький добре оцінив ситуацію на майбутньому полі бою. Поляки не чекали несподіваного удару, втрачаючи сили змушені були відступити. Королівський секретар Войцех Мясковський заявив, що «вже кілька століть Польща не була в такій небезпеці, як 5 серпня 1649р. Було вирішено рятуючи короля вести переговори з Хмельницьким». Він першим написав листа гетьману щодо «вольностей і свобод Війська Запорозького».

             6 серпня підтвердило майже катастрофічне становище поляків. За ніч українсько-татарське військо, по суті суцільним кільцем оточило табір. Зі сходу були татари, а з двох інших боків – козаки.

Та спитайте, як гриміло, в Стрипи

Як тріщали рундуки в ночі,

Як бряжчали в поспіху таляри,

Як святих благали шляхтичі,

Щоб серпневі заступили хмари.

То був грім.

             Так по сплині літ написав про ті дні Зборівський поет Григорій Баран.

             Здавалося, перемога вже в руках козацького війська. А коли й не вдасться штурм, зробить свою справу голод. Далі сказано, що битва зупинилась через небажання Хмельницького віддати «монарха християнській в руки і в неволю бусурманську». Поляки вважють що причиною була зрада хана. Але як співали кобзарі:

Тільки Бог святий знає;

Що Хмельницький думає-гадає;

О тім не знали ні сотники;

Ні отамани: ні полковники!...

             7 серпня Ян Казимир уклав договір з Іслам-Гіреєм, за яким Польща мала відновити виплату Криму данини.

             Тепер, через зраду хана, що стала ударом у спину українському війську, гетьману довелося говорити з королем в іншому тоні, так як воювати з Польщею і татарами було неможливо.

             Вимоги козацької старшини були сформовані у 17 статтях «17 пунктів про потреби Запорізького Війська». Насамперед йшлося про збереження запорожцями усіх привілеїв, зокрема незалежного козацького суду. Козацька старшина вимагала скасувати унію, православному духовенству надати право відкрито виконувати свої  служби. Однак польська сторона не прийняла цих вимог гетьмана і його порадників. Зборівський договір був підписаний у вигляді урізаному. Він певною мірою забезпечив права і привілеї української шляхти. На думку істориків помилкою гетьмана було обмеження козацького реєстру в 40 тисяч козаків. Основна ж маса повсталих мала стати до кріпосної праці та своїх поміщиків. Це була велика несправедливість до більшості населення України.

             10 серпня 1649р. Хмельницький виїхав до Збаража. Козацьке військо припинило облогу 14 серпня і наступного дня разом з гетьманом вирушило до Чигирина.

Третій похід

Здійснюючи прагнення народу Хмельницький ще на початку війни з Польщею мав на меті визволити західні землі, приєднати до великої України Волинь, поділля, Галичину. Після підписання договору з Росією було здійснено спільний похід на Західну Україну 1655р. Хмельницький вірив що населення Галичини, яке в 1648-1654рр. так активно виступало проти поляків, допоможе йому. Гетьманові було майже шістдесят. Позаду залишилися не тільки гора літ, а й події, котрим судилося назавжди бути вписаними в історії українського народу. Відійшли в минуле походи в Молдавію. Мучив біль також за Берестечко, де поляки вперше здобули перемогу. Гетьман перебував у полоні  у Іслам-Гірея із Виговським у Вишнівці до 23 червня 1651р. Вже наступного 1652р., Хмельницький відплатив шляхті за Берестечко у дводенному бою розбивши польське військо під Батогом.

             Відійшов в історію  і січень 1654р., з гомінливою Переяславською Радою, що круто повернула долю України. Потім був березень, коли укладено так звані «Статті» з Москвою. Хмельницький вважав, що українська політика тепер остаточно видобулася з під впливу Польщі і отримала змогу йти до власної мети. Московський режим щойно впроваджувався, і на думку гетьмана, був ще надто свіжим, аби в тому перешкодити.

             Полки Хмельницького разом з російськими загонами на початку серпня 1655р. підійшли до Камянця-Подільського. Від цього міста повернули на Скалу-Подільську і Борщів. Зайнявши обидва містечка, підійшли до Чорткова. Звідти Об єднана армія пішла на Ягільницю. У вересні 1655р. війська під Бучачем завдало поразки загонові кінноти. Згодом визвольні війська захопивши Теребовлю йшли до Підгаєць. Далі через Бережани пішли до Львова. 18 вересня підійшли до міста і обложили його.

Коли 1655р. Річ Посполита, через ще й війну з Швецією, опинилася на краю загибелі гетьман побачив, що наближається час сподівань народу.

             Але знову ж втручається третя сила, яка не хоче утворення єдиного українського територіального об єднання, Міхмен-Гірей, який вступає на Україну. Знявши облогу Львова українсько- російські війська вирушили звичним шляхом на Зборів. Орда Міхмет-Гірея і армія Хмельницького зустрілися 10 листопада 1655р. біля села Озерної. Першого дня татари зазнали втрат і погодилися на переговори де вимагали розірвати союз з Росією. Почувши відмову татари пішли в наступ і втратили близько десяти тисяч. Вдруге переговори закінчилися миром…

             Походи гетьмана,цього, за висловом Григорія Сковороди, «героя і батька вольності», в Галичину дали нову силу спільності інтересів українців на всіх їх корінних землях. І хоча багатьом сподіванням Хмельницького, після останнього побачення з Галичиною судилося прожити менше двох років, його мріям про незалежну українську державу, що стала б на рівень зі своїми європейськими сусідами, не судилося збутися, зерна волелюбства, посіяні в буремні роки дали міцні плоди. Впродовж наступних століть ніякі поневолювачі не змогли знищити те пагіння, вбити незламний дух українського народу.