Роздуми про національну честь

                З давнини тягнеться наш шлях. І не зміряти його ані кроками, ані поглядом. Це шлях народу – від часів появи на цій землі перших людей і аж у майбутнє. Надто багато терну вкривало наш шлях до волі. Скільки всього – славного і ганебного, величного і принизливого,- скільки злетів і падінь довелося пережити нашому народові на цьому шляху!  Впродовж століть Україна, як відомо, не мала самостійної держави, а її територія  була складовою частиною інших держав.   

                У житті кодного народу є події, які назавжди входять в його історію, свідомість, навіки визначають його майбутню долю і місце у світовій цивілізації.  Україна як незалежна держава відбулася і вже повернення її до колишнього стану бути не може. Незалежність вже прийнята всім нашим народом, усіма верствами суспільства як факт, від якого не можна відійти.

                «Дякую Богу, що дав мені народитись українцем»,- це останній запис у щоденнику О. Т. Гончара, добре знаного в світі видатного письменника-гуманіста. Ці слова, що вилилися з самого серця в час, коли людина вже збиралася стати перед судом Божим,- вияв глибокої любові до рідної України, ознака великої гордості за свій такий багатостраждальний народ, свідчення грандіозного почуття національної честі. Це почуття у нас віками топтали загарбники-чужинці й доморощені відступники, а воно вставало, росло, розвивалося і множилося в серцях нових і нових людей – найстійкіших, найвірніших, найвидатніших. Без нього ми б не збереглися як нація, і не було б нині такої держави. А вона є, не вмерла і не вмре! Але за віки неволі виплодилась і сила силенна рабів, людей без національної честі і гідності, і вони, зламані злиднями, страхом, голодоморами, катівнями, приречені животіти, закодовані на плазування перед повелителями, звичні до темряви,- злякалися світла свободи, не повірили  в його торжество. Ця частина населення (не громадян, а саме населення) є опорою для явних і прихованих ворогів нашої державності. Їхньою несвідомістю, їхньою рабською психологією, їхніми затуманеними соціальними пороками, розумом користується, їх нерозвинені почуття експлуатує хитре й підступне антиукраїнство.                        

                Ось чому ми, ввійшовши в період, коли вже маємо право творити життя за власними законами, коли маємо пишатися передовими здобутками, на превеликий жаль, дуже мляво рухаємось у поступі до повного торжества свободи, до омріяної могутньої слави Української держави.

Треба, щоб кожен з нас, був господарем держави, і виніс з рідного дому великий духовний скарб – почуття національної честі і гідності. Запитаємо себе, чи можемо ми так переконано й щиро, як на сповіді, сказати: «Дякую Богу, що я народився українцем». Це питання риторичне. Але відповіддю на нього буде наше життя, наші вчинки, наша громадянська позиція.

Як не парадоксально, але в Україні доводиться нелегко відстоювати національну честь. Адже і про наш час з його реаліями можна сказати словами Т. Шевченка, що живемо «на нашій не своїй землі».  Не рідко людина опиняється в ситуації, коли перед нею стоїть вибір: особисте чи загальнонаціональне. Випробування на міцність витримують ті, хто не мислить свого щастя без щастя України,  особистої слави без власної Батьківщини, власної честі на фоні безчестя нації. У кого на першому плані власне его, той, як правило, не витримує випробування страхом, користю чи владою. І чим вище людина стоїть на щаблі влади, чим відповідальніше місце займає в сфері  своєї діяльності, чим більше від вчинків її залежить добре ім’я народу і держави, тим більше мужності треба їй, щоб зберегти власну національну гідність і не зганьбити держави.                                                                                                      

Якби вас раптом звинуватили у відсутності патріотизму, ви б, напевно, образилися. Кожен вважає себе патріотом. Не може бути патріотизму без розвиненого почуття національної честі і гідності. Будемо вірити, що кожен з нас своїми вчинками ніколи не дозволить і сам не зганьбить національної честі українця.

Викладач історії:

Чип Р.Я.