Виховні заходи та бесіди на історичну тематику

             Цей матеріал можна використати як бесіду, тему виховної години, або для простого детального пояснення наведених подій. Наведені теми виховних годин і їхні сценарії не є обов’язковими, вони можуть бути змінені і доповнені, покликані зорієнтувати і полегшити пошук матеріалів по темі.

Національні символи УКРАЇНИ

             Гімн

             Пісня – душа народу,національні гімни – найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно – патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій. Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, творчості Т. Шевченка, І. франка, М.Старицького, Л. Українки, М.Вороного, О. Олеся. Високими ідеалами соціального і національного визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність «Руської трійці», членів Кирило-Мефодіївського братства, «Старої громади», молодого покоління борців за волю України – М.Міхновського , І.Липи, О.Басараб, О.Теліги.

             Яскравим виявом патріотично – національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному іншому творові української літератури не судилося така велична і трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню – гімн переслідували, забороняли, вбивали, але не вбили. Вірш постав на хвилі патріотичної поезії Шевченка з його  могутньою вірою в те, що «не вмирає душа наша, не вмирає воля», з одного боку,а з другого – на хвилі піднесення визвольних прагнень слов янських народів: болгар, чехів, словаків, сербів, поляків. На Україні був поширений, насамперед серед патріотично настроєного польського населення, створений ще 1797р. польський гімн «Jezze Pjlska nie zginela». Популярними тут були і сербські патріотичні пісні, серед них «Гей слов яни», що власне, була національним гімном.

             Спогади сучасників Чубинського незаперечно свідчать, що пісня виникла в Києві восени 1862р. під впливом згаданого вище сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію М. Лисенка. Утвердилась же до тексту вольова музика М.Вербицького, яка супроводжує поетичний текст вже  понад століття.

             Нелегкий був життєвий і науково – творчий шлях автора вірша. Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839р. в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту (1861р.).Своє життя пов язав з вивченням народного побуту, збираючи і досліджуючи український фольклор. За наукову працю вчений отримав від Російської Академії Наук премію і золоту медаль від міжнародного конгресу в Парижі (1875р.). Визнання заслуг Чубинського в галузі народознавства супроводжувалися переслідуванням його як патріота, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури.

             М.М.Вербицький (1815 – 1870) – талановитий композитор, один з організаторів духовного і культурного життя на Західній Україні. Вербицький дав життя поетичним творам Ю. Федьковича, І.Гушалевича і ,зокрема, «Заповітові» Шевченка  (текст і музика видруковані у Львові 1877р.). Найбільшу популярність принесла  Вербицькому музика до вірша Чубинського «Ще не вмерла Україна», спочатку для солоспіву, а згодом для хору і оркестру.

             Починаючи з середини 60-х років позаминулого століття, пісня стала розправляти крила, спочатку на західноукраїнських землях, а потім на Наддніпрянщині та в країнах поселення українців за межами рідної землі (Канада, США, Австралія, Бразилія).

             Музичний текст вперше побачив світ 1885р. у Львівській пісенній збірці «Кобзар». Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворювали і досі одухотворяють покоління борців за волю України.

             Якщо раніше створені патріотичні пісні мали локальний характер, то «Ще не вмерла Україна» вирізнялася широтою осмислення історичної долі народу, проникливістю погляду на перспективи його духовного відродження.

             Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної української держави в січні 1918р. Однак державне затвердження він отримав лише згодом, 15 березня 1939р., як офіційний гімн Карпатської України. Разом з її упадком гімн був заборонений угорським урядом, так само, як він більше сімдесят років був  заборонений на радянській Україні.

Герб. Тризуб.

             Пізнаючи правду про свою національну символіку, ми пізнаємо історичну правду про свій народ; національні символи успадковують, а не перетворюють їх на предмет торгу  на догоду  будь-яким політичним силам. Тож одностайної думки щодо значення тризуба наші вчені й історики не мають. Подані аргументи слід розглядати лише як одну з версій, що розтлумачує походження і значення цього символу. А їх існує близько ста висловлених різними людьми в різні часи, і кожна з них має право на існування.

             Найдавніші археологічні знахідки тризуба на українських землях походять з першого століття нашої ери. Очевидно, він міг бути символом тогочасного племені чи перстом родової влади. Впродовж віків у тризубі органічно поєднувались язичницькі і християнські символи, він уособлював не лише знак князівської влади, а й почав нести в собі державне, національне, релігійне та ідеологічне навантаження.

             О. Пастернак у праці «Пояснення тризуба» влучно звернув увагу, на те, що вводить український тризуб в історичний і логічний зв язок з культурними впливами на Україні греків, римлян, кельтів-галлів і веде до розкриття загадки про походження, ідею і значення знаку тризуба на Україні, як державного герба, національного знаку і релігійного символу.

             Про тризуб писали більше як 50 авторів. Думки їх цілком розбіжні: тризуб – це вершок скіпетра візантійського, скіфського, корона, голуб святого Духа, корогва, якір, генуезько-литовський портал, норманський лук, норманський шолом. В 1929 р. професор Таубе надрукував, що тризуб князя Володимира скандинавського походження. Але професор Гедеонов спростував це тим, що норманісти не бачать знаків тризуба на монетах Галії, Боспорського царства та в катакомбах на хрестах за кількасот років до легендарного Рюрика. Окрім Боспорського царства, українські старожитності дають нам знаки тризуба на Україні також на монетах святого Володимира, Святополка, Ярослава.

             На Україні форми тризубів мають також «йордани», що креслили їх ще й 20ст. по хатах на стіні або дверях в день Йордану, Водохреща. Вигляд  їх нагадує тризуби на монетах київських князів.

Значення тризуба в українського населення потрійне. Він є символом державної влади, тобто державним гербом, знаком національним і релігійним. Очевидно, що коли тризуб перейнятий з чужої культури, то в ній він ідейно повинен мати ті ж функції. За міфологією грецькі боги мали скіпетри у формі палиці з тризубом, які були символом божественного царства. За грецькою легендою, населення України походить від Зевса, який зійшовся з дочкою Дніпра і від них розмножилося населення України. Цим легенда споріднює населення України з елінами та греками.

                  Сполучення хреста з тризубом було на візантійських монета і київського князя Володимира Великого. З прийняттям християнства для утвердження віри використали символ, що був зрозумілим тодішньому населенню. Над хрестом писали: І.Н.Ц.І.(Ісус Назарянин Цар Іудейський), над поперечними «ні», «ка»(ніка), що означає «побіждай», тобто вірою в Христа перемагай зло, рятуйся від гріха, а знак схожий на якір, тризуб, означає, що як у морі  й на водах якір рятує судно й дає йому спокій, так і в житейському морі хрест і віра в його силу є людям якорем спасіння від гріхів і зла.

             Значення тризуба державне, національне і релігійне. Форма і стиль державного знаку тризуба, як герба України, установлені законом.(О. Пастернак «Пояснення тризуба, герба Великого Київського князя Володимира святого»1934р., Київ «Веселка» 1991р.)

             У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з ужитку; на Київських землях використовується зображення святого архистратига Михаїла, а на Західноукраїнських землях – лева, дереться на скелю.

             Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з являється нова символіка – лицар козак з самопалом.

             Відзнаки у формі тризуба використовували українські частини в складі австрійської армії.

             Як державний герб УНР був ухвалений 12 лютого 1918р. Малою радою в Коростені, і затверджений Центральною Радою 22 березня1918р. Залишився в часи Гетьманату і Директорії. Від часу об єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

             Прапор

             Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі в добу Середньовіччя. Найбільш використовуваним кольором був червоний. Прапор Руської землі був переважно червоним із золотистим тризубом, а хоругва Галицько-Волинського князівства мала блакитне поле з золотим левом.

             Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження християнства вони освячувалися образом животворного Хреста.

             Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі.

             Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання синього і жовтого кольорів. Згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців,- монгольського походження: «хох» -означає синій, голубий, небесний, «улу»- жовтий. Кінцева голосна редукується – маємо звучання «хохол».

             Блакитні полотнища із золотими чи жовтими хрестами поширюються у 17-18 століттях. Поєднання їх знаходились в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків. Жовто-сині прапори використовували Українські Січові Стрільці.

             22 березня 1918 року Центральна Рада в Києві ухвалила закон про державний прапор УНР, який був жовто-блакитний.