УСС

Воєнні дороги Тернопільщини

(усний журнал-путівник)

             Викладач:

Теперішнє покоління лише останнім часом змогло дізнатися про новітніх лицарів Галичини – Українські Січові Стрільці.

             Ще до недавна про них, за висловом письменника Романа Федоріва, було «на загал говорено, як про зграю буржуазних націоналістів, які на початку Першої Світової війни добровільно зголосилися до австрійської армії, щоб допомагати австріякам воювати проти братів-росіян».

             Хто ж вони, УСС?

             «Комусь чужому,- як пише «Калєндар Червоної Калини» на 1923р.- може й не цікаво. Але кожен українець, кожна українка, чи знають се? Коли б знали…»

Назва «Січ» що з явилася на ЗУЗ у 1900р. свідчила, що західноукраїнські радикали прагнули надати молодіжно-спортивному рухові національної традиції і характеру. У грудні 1912р. радикали заснували у Львові «Український Січовий Союз» і внесли до міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини окремий статут  «Товариства Січових Стрільців», згодом почався військовий вишкіл.

             28 червня 1914р. відбувся у Львові, на площі, здвиг СС. Виступали січовики. З появою озброєних УСС зразу були помітні ентузіазм і захоплення у натовпу. Кожен розумів, що наступає нова доба в історії всієї України. Від 1768р. вперше український народ готується до вирішального бою за волю і долю України зі зброєю в руках.

             2 серпня 1914р. у Львові було створено Головну Українську Раду, а 6 серпня звернення ГУР до українського народу закінчувалося такими словами: «Нехай же через весь край котиться нам поклик! Нехай пориває до бою всіх, і тисячі нехай стануть в ряди УСС!»

             Читець:

Бо пора се велика єсть!

У завзятій важкій боротьбі

  Ми поляжемо, щоб славу і волю і

Честь

Рідний краю здобути тобі.

             Лідери українського національно-визвольного руху Галичини сподівалися, що перемога центральних держав Європи дозволить відбити Наддніпрянську Україну і втілити на всіх Українських землях ідею української державності.

             На фінансування новоствореного війська австрійський уряд виділив 50 тисяч крон. Це була мізерна сума. Приголомшила звістка про обмеження чисельності легіону до 2,5 тисяч і присяга на вірність Австро-Угорщині. Але іншого виходу не було.

             Уже 10 вересня, всього після кількох днів вишколу, генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бойові дії. Російські війська на той час зайняли Галичину. Першими серед УСС завязали  

бої з 2-ою козачою девізією сотні Дідушка і Семенюка. У цих боях вони зазнали втрат – 22 стрільці вбитими.

             Найбільшим воєнним хрещенням того періоду стали бої за гору Маківку. Протягом березня-квітня російські війська не раз безуспішно атакували Маківку, що була ключовим пунктом австрійської оборони. Дорогою ціною далася перемога. УСС втратили 42 чоловіки вбитими, 76 поранених і 35 полонених. Серед полеглих були уродженці Тернопільщини – стрільці Осип Конюшевський із Зарваниці і Микола Юзвяк з Борщівського повіту.

             Львівська газета «Діло» писала, що «Маківка, це перший визначний етап, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, це перша спроба Галичан стати чинником історії, ковалем свого майбутнього.»

             22 червня австрійські війська зайняли Львів, а УСС старовинний Галич. Першою на його вулиці вступила сотня Д. Вітовського. Наступного дня стрілецькі відділи переправились через Дністер і Гнилу Липу переслідуючи частини 8-мої російської армії і вступили на землі Тернопільщини.

             На цьому ми завершуємо  інформаційний вступ до нашого путівника. Далі пропонуємо здійснити своєрідну мандрівку крізь простір і час – пройти тими ж дорогами, якими вела війна УСС.

ВІД ЗОЛОТОЇ ЛИПи ДО СТРИПИ

Ведучий:

             Подорож розпочинається у селі Завалів нинішнього Бережанського району де влітку 1915р. зайняла фронт 55-та австрійська дивізія Південної армії. До цієї армії входили обидва курені УСС. Оскільки на фронті панувало затишшя, вони з 7 липня до 9 серпня стояли в запасі своїх бригад у лісі поблизу села Маркова (нині Монастириський район) і Карачанському лісі поблизу села Зобалова. 27 серпня курінь УСС вийшов до села Заставці. В результаті боїв усусуси здобули окопи ворога, але під перехресним вогнем загинули стрільці відділу чотаря Івана Балюка – уродженця села Трибухівці Бучацького повіту. Із загибеллю Балюка Галичина втратила неабиякого поета, автора збірки «Скошений цвіт».

Із Завалова йдемо до Підгайців – через Яблунівку і Угринів як 28 серпня йшов другий курінь УСС –звідси до Новосілки. А перший курінь тим часом долав шлях через Голгочу, Гниловоди, де 29 серпня наткнулися на фланг російського війська і їм довелося відступити. Далі відбулися бої між Семинівцями, Раківцем та річкою Студинкою і тривали до 3 листопада. Росіяни зуміли захопити село, але сотні Д. Вітовського, А. Мельника і Осипа Яримовича відбили його. Серед тих хто відзначився був син І.Франка – Петро.

             Широку культурно-освітню діяльність розгорнула «Пресова квартира» до якої входили стрілецькі літописці, письменники.

             Слід згадати уродженців Тернопільщини: Романа Купчинського, Михайла Гайворонського і Левка Лепкого. Вони були авторами багатьох пісень стрілецтва, зокрема Купчинський: «За рідний край», «Готуй мені збрую».

М. Гайворонський – автор симфонічних поем, рапсодій, створив музику до популярних пісень «Нема в світі», «Хлопці алярм», «Слова, слова, отамане», «Йде січове військо», що стала похідно величальною:

Читець:

Йде січове військо

Та співає стиха:

Як поборем воріженьків,

Не буде в нас лиха.

Йде січове військо

В боротьбу криваву,

Як поборем воріженьків,

Здобудемо славу.

Йде січове військо,

Пісня степом лине:

Як поборем воріженьків

Слава не загине.

             Підчас постою над Стрипою народилася одна з найпопулярніших пісень Левка Лепкого – «Ой видно село».

             Серед учасників «Пресової квартири» був уродженець Бучача, Осип Назарук, автор повісті «Князь Ярослав Осмомисл».

Ведучий 2:

             З вересня російські війська проламали оборону і змусили відійти полки УСС на хребет Лисоні, втрата якої відкривала прохід до Бережан. Один із стрілецьких літописців М. Заклинський згадував: «Схилом гори підсувалася розстрільною одна сотня. Бистрозорі розпі знали, що це сотня Мельника. Що хвилини зривалась якась її частина й підбігала. На місці залишалися вбиті і ранені…»

             Ще один учасник подій на Лисоні, сотник Богдан Гнатавич, писав у 1930р. в «Історичному календарі- альманасі Червона Калина» про січу на Лисоні: «Перед моїми очима була кривава картина, якох не забуду ніколи. Півгодинний завзятий бій прорідив ряди стрілецтва. Тут і там лежать у калюжах крові побиті та важко ранені. Стогін ранених продирається крізь гамір бою. Нема як і кому їх звідти забрати…

             Ті що в бою, живі, не бачать, що діється позаду них. Не чують крику ранених, не бачать, що біля них паде один чи другий їх товариш. Їх усі змисли звернені на ворога. Очима шукають сірих шапок. Перебігають з місця на місце, бо один тут проти десятьох… Їх лиця замурзані від поту і пилу, чорні від диму, бачили зовсім спокійні. Як би вони побачили все те пекло, що довкола них, якби знали, що їх так мало,що вже і їх хорунжий лежить ранений під деревом, що вони самі тут  клині… без провалу та без надії на скору поміч…»

             Усього ж протягом серпня- вересня 1916р. на Бережанщині загинуло, було поранено, або потрапило в полон понад тисячу стрільців. Своєрідним реквіємом полеглим звучали слова пісні Романа Купчинського «Заквітчали дівчатонька», яку він написав на смерть вбитого  на Лисоні і похованого під Вільхівцем підхорунжого Мальованого:

Читець :

Заквітчали дівчатонька

Стрільцеву могилу

Замість мали заквітчати

Стрілецькую милу.

Не високий хрест з берези

Заплели віночком

Замість мали постелити

Косу барвіночком.

І пісочком посипали

Стежечку довкола

Замість мали постелити

Рушник до престола.

Схилилися дві черешні

На ліво й направо,

А на вітах вітер грає

Про стрілецьку славу.

Ведучий:

             Створена тієї ж осені 1916р. ще одна пісня Р. Купчинського «Гей, там, у Вільхівці» була присвячена Ф. Чернику:

Як лев, наш Черник бився,

Тай він в кінці зморився і

Разом з товариством

В неволеньку попав.

Ведучий:

             А на Лисоні російські війська після перемоги 30 вересня не втрималися. На ступного ж дня 55-а дивізія відкинула їх за річку Ценівку. Залишки сотень полку УСС, а також канцелярію, обоз і «Пресову квартиру» відіслали під командування чотаря І Цяпки до коша (кадри). Цієї події торкається пісня Р.Купчинського «Як з Бережан до кадри».

Читець:

Як з Бережан до кадри

Січовики манджали,

То краялось серденько

Із горя і печалі…

Ведучий:

             Настрій усусусів відзначено у «Калєндарі Червоної Калини» на 1924р., «розвиток душі УСС аж до погідливої, хоч лише напівсвідомої ненависті до Австрії. В тому часі УСС стало на своїх напівсвідомих настроях здібно звернути свій багнет проти Австрії. Коли б така потреба явилась.»

Читець:

На Лисоні було насипано могилу де був напис:

Браття, знайте,що ми

Не просили

Ані ласки в кого

Ні пощади,

Ми боролись пок стало

В нас сили,

Це говорим вам для розради.

Нам не жаль бо лягли ми

За діло,

Гідне жертві життя

І кохання

«за Україну душу і тіло»

Ми не даром співали з-за рання.

Ведучий:

Куропатники – Конюхи

На початку 1917р. на фронті затишшя. УСС отримували звістку про революцію в Росії. Радісні вісті про утворення Центральної Ради і перші спроби організації українського війська. Війна на боці Австрії втратила для УСС сенс, хоча стрільці не наважилися кинути зброю. Але Тимчасовий уряд вирішив продовжувати війну. В червні почалися бої поблизу Конюхів і російська артилерія била аж до Зборова. Легіон УСС попав у полон до фінляндської дивізії. А чимало стрільців, серед яких Роман Камінський і Осип Яримович, підхорунжий Василь Іванців, вістовий Тютько, десятник Кузьмович, назавжди полягли під Конюхами. На вічну пам’ять поручника О. Яримовича, свого сотенного командира Р. Кпчинський написав пісню «Накрила річка».

Читець :

Ударив гранат, як грім гримучий,

Землю розгорнув.

Збудив окопи і ліс дрімучий,

І ставок, що вже заснув.

Там при окопах при долині

Лежить поручник молодий.

Йому потічком випливає

Червона кров з грудей.

Ведучий:

             Згодом залишки стрільців у складі 55-ої дивізії взяли участь у наступі, який почала Південна армія. Тоді УСС ще мали близько 600 стрільців і 24 старшини. Відділи легіону УСС відзначилися у дводенних боях із частинами 6-го українізованого корпусу біля Козови і Козівни,а потім шлях проліг на південь. Останній бій у складі  Австрійської армії на Тернопільщині – за міст над Збручем, який боронив 4-тий гвардійськй полк. Закінчивши похід УСС деякий час стояв над Збручем, в околицях сіл Бурдяківці та Збриж. 14 вересня всі стрілецькі відділи зійшлися до села Залісся на Чортківщині, де  пробули до 26 листопада.

             9 лютого 1918р. була підписана Брест-Литовська угода Центральної Ради з державами австро-німецького блоку. Однак далі на Україну, як це передбачалося угодою, австрійська армія не йшла. Лише 25 лютого стрільці отримали наказ перейти Збруч. Вони щиро вірили що йдуть, як співали у відомій  стрілецькій пісні, визволяти «братів-українців з московських кайдан».

             І нині в серцях справжніх патріотів краю й усієї України знаходять відгуки рядки з вірша Богдана Стельмаха «Стрілецькі могили».

Читець:

Тут наша історія, слава і честь,

Тут нашої долі покривджені мощі,

Народе полеглий, число тобі несть!

Народе живущий, нема тобі прощі!

Бо хто ми, бо що ми без рідних

Могил?-

Ставище безводне, пташище безкриле,

Румовище храму у хаосі брил…Вернім Україні стрілецькі могили!