4.Історія

 Богиня гуманітарних наук, гуманітарна прірва, спосіб аналізу і прогнозу який людство ніколи не використовує. Все людство вчиться на помилках своіх предків і подивіться яке воно відстале і недалеке. Якби весь корисний досвід минулого перейняти і застосовувати, ми б були надцивілізацією, так ні ми прагнемо самознищення і самоствердження. Жодна наука з часу визнання іі наукою не перетерпіла стільки скільки історія. Кожен правлячий клан, династія чи рід прагнули переписати під себе, стерти непотрібне, добавити для себе важливе залишаючи після себе прихильників правди чи неправди, аналізуючи яку аргументують кожну подію не з точки зору об'єктивізму, а з позиціі власного розуміння проблеми і знань про неі

Кожна ідея чи ідеололгія створювала свою власну псевдоісторію, своє бачення, своє розуміння. Ми впевнено можем аналізувати тільки матеріальний розвиток людства, побут, іноді звичай, культуру, якщо вона не замацана державницьким підходом і політикою. В цьому випадку можливо ми не маємо чіткого бачення всіх аспектів розвитку життя на планеті. Сучасний підхід передбачає величезний фактаж з урахуванням глобалізаціі та комунікаціі з  іншими народами особливо коли в спільній історіі були ганебні сторінки. Як до цього ставитися? Зрозуміло, що бачення нами подій з точки зору національноі історіі буде кардинально відрізніятися від точки зору сусідньоі краіни, яка брала участь у подіі чи то агресором, чи то жертвою. Ми будем один одного терпіти, до пори до часу. В нас грає національна гордість і жаль за героями які поклали голову за націю і державу. Ми носимо поколіннями образу на сусідів, цілі народи, націі з небезпекою в якійсь критичній ситуаціі застосувати силу проти одного представника чи цілоі краіни. Це могло б забутися, всі образи і злість якщо б нам про це час від часу не нагадували, в підручниках історіі, при меморіальних подіях, різними вшануваннями та молебнями за невинно убієнних та знищених. Так, це трагедіі, це жахливі подіі, люди в них винні, не Господь, люди. Тільки знову однобоко сприймаємо те що нас стосується. Для одних трагедія, для інших виправдана дія заради збереження чогось, чи когось, влади, багатства, достатку, самоствердження. В історіі мали місце знищення цілих народів з цілком виправданою для правителів ідеєю, в неі вірили, іі наслідували, іі виконували. Людські створіння брали, і беруть, на себе функцію Бога, вони вирішують чужу долю, вирішують чи жити комусь чи померти приправлячи це цілком земними характеристика людини чи народу в цілому. Ці створіння мають свідомість, емоціі, почуття, віру, все те що відрізняє від тварин, які керуються інстинктами. Інстинкти перемагають. У всьому перемагають. Вони допомагають вбивати, гвалтувати, знущатися, забирати в голодного хліб будучи ситим, хизуватися перед хворим своім здоров'ям, ставити своі інтереси вище чужого життя. Історія знає, історія все пам'ятає, історія зберігає, вона не питає хто правий чи не правий, вона переносить відповідальніст на суд прийдешнім поколінням. Нащадки виправдають чи засудять, зроблять висновки і з новою силою будуть повторювати помилки попередників, беручи з них приклад, прагнучи перевершити іх і увійти у вічність на сторінках книг.

Здатність відтворювати колишнє у сучасних умовах є невід'ємною частиною підсвідомоі частини людського мозку, його функцією. Залежність від минулого просто титанічна, вона іноді виправдовує людське буття, додає фарб, прагнення боротьби іноді заради боротьби, а не якоісь мети. До історіі можна ставитись по різному, як до науки чи як до авантюри, але не знати поверхнево звідки що взялося і куди ділося, заради чого так сталося і хто у всьому винен - це не притаманно людській суті, це якби щось відбувалося без нас, без нашоі участі. Це неможливо! Ми хочемо брати участь у всіх процесах, найпримітивнішою формою є наші висловлювання про те чого незнаємо, нерозуміємо, але характеризуємо і звичайно критикуємо, адже критика дозволяє самоствердитись. Вищим ступенем нашоі участі є безпосередність, пряме включення в подію, що дає відчуття творення історіі в реальному часі. Звичайно, кожен сам для себе визначає свою важливість і йому його участь дуже дорога, для керівноі сили  процесу все виглядає мізерним і один маленький елемент не є цінним. Грубо кажучи, для держави з 50 мільйонним населенням втрати в 15-20 тис. чоловік заради державницьких інтересів не є визначними, якби не злагоджено працювала державна машина акцентуючи на геройстві загиблих осіб і відшкодуванні втрат. Є така думка, вона цинічна, що один загиблий обходиться краіні дешевше чим поранений і живий солдат.  Зрозуміло ,що втрата 100 чоловік заради порятунку 500-1000 навіть не обговорюється і свідомі накази віддаються спокійно. Історія ненажеролива на людські життя, вона дає уроки, екзаменує, завалює іспити у поганих учнів ціною людських часом невинних життів. Ідея науки цілком непогана - вивчення минулого для створення прогнозів на майбутнє. Вивчили, отримали вчені ступені і червоні дипломи, розказали дітям в школі  і в університетах студентам про важливі уроки історіі. На якому етапі це допомогло, якій краіні в який період, коли історія стала уроком який не слід повторювати? Вона породила інші аналітичні науки, які дозволяють ще більше більше маніпулювати суспільною думкою, ще більше створювати прецедентів, обманювати цілі народи, проводити загарбницькі війни, теракти... Люди самі себе вбивають, самі себе знищують. Як жити в такому світі? Чого можна навчитися в історіі? Думаю відповідь очевидна. Це треба знати і хотіти розуміти, аналізувати. Ми можемо самі прогнозувати те що відбудеться, те що може статися, але передбачити гарантовано, ні. Ми можемо бути готовими до будь-якого розвитку подій, морально, знаючи і уявляючи найгірші варіанти, найгірше що може статися, підготуватися до цього і не зациклюватись жити далі. Як говорив Дейл Карнегі: Груз переживань минулого помножений на груз переживань про майбутнє може зламати найсильнішу людину. Тому напевно треба жити в реальному часі, планувати своє майбутнє. Те що має відбутися, відбудеться, хочем ми цього чи не хочем. Ми не можем впливати на все і контролювати все. Коли життя підсовує випробування, розслабтесь, сконцентруйтесь і пробуйте жити далі. Головне не попасти під прес чужого життя, чужих ідей, чужих бажань і мрій. Мати своє, свою думку, свою ідею, вона може бути спільною, об'єднувати мільйони, головне щоб вам підходила. Ваша справа чим вам займатись, ідеалу не існує, якщо це приносить радість і щастя і головне не завдає шкоди близьким для вас людям.  Історія знала мільярди життів, правителів і рабів, великих і непомітних, знатних і злиденних, могутніх і безсилих, незвичайних і простих. Всіх зрівняла. Хтось лишився в пам'яті поколінь і народів та на сторінках історіі, хтось розчинився в тій землі з якоі вийшов. Кожен прожив життя. Коротке чи довге, своє або заради когось. Головне полягає в тому скільки із цих мільярдів жили і померли щасливими від старості, а не від воєн і хвороб. Відсотків 10,20, ніхто не знає. Це пройшло, відбулось, і ми пройдем, відбудемся і лише Бог знає що далі. Поки ми живі, живемо, поки мислимо, розуміємо, відкинемо все і роздумаєм, що нам заважає... Ми самі, ми себе стримуєм і заспокоюєм, вигадуємо виправдання і причини, не шукаємо можливості і варіанти, тільки причини. Може тому що це не наш шлях, чужий. Не ми хотіли стати тими ким є, не ми обирали спеціальність і захоплення... Є час подумати і визначити хто я, ким хочу бути а не здаватися. Своя власна історія пишеться нами для себе, і ми знаємо насправді хто є хто, яка наша внутрішня сутність, якщо хочете виворот, те що не видно стороннім, той світ який ми сформували всередині себе і живемо в ньому як равлик, час від часу висовуючи частини тіла чи емоціі показуючи вдавану сміливість чи агресію. Будемо вдячні історіі за уроки, складаємо іспити панове...